Центр розвитку Азбука +38 (094) 945 68 02
+38 (094) 945 68 02

НУШ - страсти и угрозы реформы образования...

07
лис
2020

Предлагаем вашему вниманию интереснейшую статью про современную реформу образования, НУШ, "Интеллект" и другие программы. 

ВПРОВАДЖЕННЯ ОСВІТНІХ ПРОГРАМ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ: ПРИСТРАСТІ ТА ЗАГРОЗИ
Автор: 
Роман Пастушенко

 

Реформа загальної освіти може завершитись, так і не розпочавшись. Відчуття цього не покидає мене відтоді, як Міністр освіти і науки України запропонувала перевести директорів усіх закладів загальної освіти на шестирічний контракт без оголошення конкурсу. Ця рекомендація означає, що питання реорганізації управління системою відкладається на шість років. Нову українську школу будуватимуть усі ті, хто «успішно» кермував старою. 

Рішення колегії МОН України від 23 лютого 2018 року тільки посилило стурбованість, що замість нової, власне української школи в Україні матимемо перелицьовану стару, пострадянську.

Які підстави так думати?

Почну з цитат, узятих з новин офіційного сайту МОН (офіційне рішення колегії поки недоступне):

«23 лютого 2018 року о 14:27. Колегія Міністерства освіти і науки України затвердила типові освітні програми для початкової школи, за якими навчатимуться учні 1-2 класів. Вони стануть базою для розробки підручників, за якими вчитимуться учні початкової школи ».

Це рішення я трактую так: тільки ці дві «типові» програми, кожна з яких має відповідний навчальний план, можуть бути використані для розробки навчальних комплексів для учнів 1 – 2 класів. Академічна свобода для школи зводиться до вибору між цими двома програмами.

Цитую те саме повідомлення:

«Отже, освітянам пропонуються 2 типові освітні програми, кожна з яких розроблена відповідно до нового Закону України “Про освіту” та Державного стандарту початкової освіти. Педагогічна рада закладу самостійно обирає, за якою програмою буде проводити навчання, а керівник затверджує схвалену педрадою програму» .

За школою залишене право тільки доповнити обрану типову програму та обрати один з N кількості підготованих під неї навчальних комплексів.

Дві програми – вибір невеликий, але усе ж це – вибір.

Чи можуть через наявність такого вибору наші вчителі початкової школи нарешті залишити у минулому урокодавство і почати мислити стратегічно?

Адже низька якість початкової освіти в українських школах спричинена насамперед несхильністю вчителя самостійно планувати освітній процес, пов’язуючи матеріал різних предметів у потрібну дитині цього віку цілість – картину світу. Судячи з повідомлення, різниця між програмами невелика. Як зазначила керівник авторського колективу однієї з програм, академік Олександра Савченко:

«Розроблені програми мають однаково визначені змістові лінії, бо створювались відповідно до проекту Держстандарту. Різниця між ними полягає у рівні інтеграції освітніх галузей до навчальних предметів. Ще однією відмінністю програм є очікувані результати навчання. За однією програмою їх визначають з розбивкою на 1-й та 2-й клас, за іншою - в кінці циклу (після 2-го класу)» .

Що ж робити тим закладам загальної середньої освіти (ЗЗСО), яких не влаштує жодна з двох «типових» програм, школам, у яких педагоги чи то самі розроблять оригінальну освітню програму, чи захочуть використати одну із створених якимись «науковими установами або іншими суб’єктами освітньої діяльності ….на основі цього (затвердженого КМУ 21.02.2018р. – Р.П.) Державного стандарту» ?

Знайти офіційну відповідь на це запитання мені не вдалось.

Закон України «Про освіту» каже тільки, що усі освітні програми «розробляються та затверджуються відповідно до цього Закону та спеціальних законів» .

Виникає питання, чому за обставин, коли законопроект «Про загальну середню освіту», де процедура розгляду та затвердження усіх освітніх програм, «типових» та «нетипових», мала б бути чітко виписана, ще навіть не поданий у Верховну Раду, Міністерство освіти і науки України не підготувало відповідного Положення чи іншого нормативного документу?

Ну що ж, скаже вдумливий читач, можливо такий акт був непотрібний, адже були розроблені лише дві програми, які пройшли експертизу, отримали позитивні відгуки, були подані на колегію МОН і схвалені як «типові». Принаймні це випливає із цитованого вище офіційного повідомлення. У ньому немає ні слова про жодні інші освітні чи навчальні програми для 1-2 класів, які б на цій колегії розглядались.
Але член колегії МОН директор столичної спеціалізованої школи з української мови №148 імені Івана Багряного Сергій Горбачов у своєму дописі на Facebook від 23 лютого свідчить: колегія обговорювала не дві, а 11 освітніх програм для 1-2 класів Нової української школи плюс 24 програми для шкіл з мовами національних меншин . Як стверджує пан Сергій: «обговорення дев'яти програм, які здійснюються на інших засадах [ніж затверджені як типові – Р.П., виділено автором цієї статті], було бурхливим. Вперше на моїй пам'яті , - пише він – Колегія, яка завжди голосує більш-менш консолідовано (бо проекти рішень готуються ретельно), проголосувала з різницею в один голос "за"/"проти".

Дискусію викликав цей перелік:
1.Освітня програма «На крилах успіху» 1-2 клас
2. Освітня програма «Росток» 1-2 клас
3. Освітня програма «Початкова школа: освіта для життя» 1-2 клас
4. Освітня програма «Інтелект України» 1-2 клас
5. Освітня програма «Гармонія інтелекту та здоровʹя» 1-2 клас
6. Освітня програма «Розвивального навчання» 1-2 клас (автори – упорядники: Ломакович С. В., Тимченко Л.І., Жукова С.О., Кондратюк О. М.)
7. Освітня програма «Розвивального навчання» (колектив авторів Незалежного науково-методичного центру «Розвиваюче навчання» (м. Харків) та Комунального вищого навчального закладу «Харківська академія неперервної освіти») 1-2 клас
8. Освітня програма «Вальдорфська педагогіка» 1-2 клас
9. Освітня програма «Світ, в якому я живу» 1-2 клас».

Судячи з допису, названі 9 програм є альтернативою до близьких за змістом та підходами «типових» . З допису не ясно, чим саме кожна з цих програм за змістом відрізняється від інших. Зрозуміло тільки, що зауваження до цих програм, через які вони не були схвалені, змісту не стосувалися. Ці три «ключові» зауваження, зі слів Сергія Горбачова такі:

«1. Містять потужний "комерційний" компонент. Тобто - батьки мають щомісяця сплачувати розробникам певні суми за друк робочих зошитів та надання інших навчальних матеріалів. А це порушує принцип рівних можливостей доступу до державної системи освіти.

2. Деякі з них надзвичайно перенавантажені навчальним матеріалом, який не відповідає віковим можливостям дітей 6-7 років.

3. Для навчання дітей за певними програмами встановлюються процедури відбору до першого класу, що категорично заборонено Законом "Про освіту"» .

Ще одне зауваження до однієї з цих дев’яти програм назвала у ході дискусії на Facebook радник Міністра освіти і науки України Іванна Коберник. За її словами, «програму ІУ («Інтелект України» - Р .П.) не закрили, не заборонили, а відправили на доопрацювання, бо автори не потрудилися подати програму в належному вигляді».

Названі зауваження виглядають щонайменше дивно. Думаю, багатьом відомо: щоб отримати гриф МОН, навчальні програми та підручники мають пройти спеціальну експертну оцінку й отримати відповідний висновок-рекомендацію. Про це йдеться у документі, який називається «Порядок надання навчальній літературі, засобам навчання і навчальному обладнанню грифів та свідоцтв Міністерства освіти і науки України», наказ про затвердження якого датується ще 2008 роком . Нині цей документ діє в редакції 2014 року і передбачає існування «висновків відповідної комісії Науково-методичної ради з питань освіти МОН суб'єкту, який звернувся з листом-клопотанням» . Можна припустити, що за негативного висновку цієї комісії ні програми, ні інша навчальна література на розгляд Колегії не потрапляють .

Тоді виникає закономірне питання:

Чому Науково-методична рада з питань освіти пропустила неякісно підготовані програми, які передбачали зобов’язання для батьків сплачувати за навчальну літературу кошти, відбір дітей на навчання та не відповідали щойно схваленому КМУ Державному стандартові початкової освіти (пригадайте закид, що ці програми надзвичайно перенавантажені навчальним матеріалом, який не відповідає віковим можливостям дітей – Р. П.)?

Звідси два припущення:

1) Науково-методична рада з питань освіти – це або наскрізь корумпована, або ворожа українській державі структура, члени якої використовують службове становище для того, щоб «просувати» неякісні програми і літературу;

2) Не повідомивши про виявлені членами Колегії МОН України порушення, Міністерство вирішило «не виносити сміття з хати», хоча мало б вжити щодо недоброчесних членів Науково-методичної ради відповідних заходів, принаймні, розпочати внутрішнє розслідування.

Можливе, правда, й третє припущення:

хтось з членів Колегії був дуже зацікавлений у тому, щоб гриф МОН України «Затверджено Міністерством науки і освіти України» отримали тільки дві «типові» освітні програми, під які уже пишуться підручники для учнів 1-2 класу.

Затвердження інших програм, які створювали конкуренцію «типовим», загрожувало, як мінімум, зменшенням замовлення на ці підручники, а значить зменшенням доходу авторських колективів. Адже автори – розробники цих 9 програм – могли теж податися на конкурс підручників і, цілком вірогідно, здобули б підтримку, принаймні у тих школах, де досі апробовували свої технології.

Можна також припустити, що ці автори не встигли розробити своїх підручників, тож пропонуватимуть у школах простіші для адаптації під новий Державний стандарт, зошити для учнів. У цьому випадку вірогідність зменшення обсягів замовлень теж існує, адже школи, де користуватимуться такими зошитами, не замовлятимуть окремих або й усіх підручників.

Врешті, хто ж любить конкуренцію. Особливо в ситуації, коли «типові» програми розроблялися так би мовити «з коліс», під Стандарт, а підручники під ці програми ніхто не апробовував. Натомість типові навчальні плани для шкіл, які працюють за проектом розвивального навчання, «Ростком», «Інтелектом України», вальдорфских шкіл, використовуються в реаліях української школи десяток і більше років, а розроблені під них навчальні комплекси пройшли апробацію.

Важко заперечити пану Сергію Горбачову, який написав у Facebook, що розробники зацікавлені не у підручникотворенні на куці державні гроші, а у продукуванні та реалізації батькам учнів зошитів та інших навчальних матеріалів для дітей. Але поглянемо правді у вічі.

По-перше, дитина віком 6-10 років більше потребує власних, зручних для неї інструментів навчання, якими є робочі зошити, усякі картинки і розмальовки. Вони не займають багато місця у ранці, не важкі, не встигають набриднути, як це стається з підручником, з яким доводиться ходити у школу цілий рік. У зошитах можна писати, робити потрібні позначки, розрахунки, що у підручнику робити заборонено, бо через рік він має потрапити до рук іншого учня.

По-друге, усі ці програми, хоча й існують понад десяток років, досі були у наших школах паріями, діючи у статусі експериментальних. Держава не фінансує експериментальні підручники, бо це надто дорого. Відповідно, автори цих технологій адаптували свою освітню діяльність до цієї ситуації.

По-третє, за відсутності державної підтримки розробники технологій змушені були шукати фінансовий ресурс. Якщо б батьки не закуповували навчальні комплекси, ці так звані «комерційні проекти», принаймні більшість із них, сьогодні взагалі не існували б.

Чи застосовували «проектанти» для залучення батьківських коштів адміністративний ресурс?

Знаючи ситуацію в Україні, можна припустити, що десь без цього не обійшлось. Але батьки теперішніх учнів молодшого шкільного віку, це – не «затуркані» владою селяни-колгоспники. Більшість з них є міщанами віком від 25 до 35 років з вищою освітою та середнім для України рівнем доходів. Вони не платитимуть роками за те, щоб їхні діти вийшли з початкової школи малограмотними підлітками, нездатними навчатись. Це означає, що 9 «забракованих» Колегією програм мають суспільну вартість. Натомість «типові» програми ще не підтвердили своєї вартісності, бо не було коли.

Навіщо ж ці програми оголошувати єдиними придатними для Нової української школи, а дев’ять інших записувати у багаж старої, яка має зникнути?!

А ось ще одне запитання.

На яких підставах розробники навчальних комплексів під дві «типові» програми «приватизували» бренд «Нова українська школа»?

Нова українська школа – це не назва чийогось освітнього проекту, який би він хороший не був, а педагогічний термін та назва освітньої реформи, ініційованої діючим Міністром освіти і науки. Міністр, наскільки мені відомо, до розробників освітніх програм під умовними назвами «НУШ-1» та «НУШ-2» не належить. Тож, доречно було б знайти інші умовні назви для названих освітніх програм та навчальних комплексів, які під них розробляються. Під брендом «Нова українська школа» мають перебувати усі корисні для системи освіти та українського суспільства ініціативи, зокрема й безпідставно зневажені окремими членами Колегії 9 проектів освітніх програм.

Ще кілька запитань, за допомогою яких хочу акцентувати на низці важливих аспектів проблеми з програмами НУШ, на які чомусь ніхто не звертає уваги.

Запитання перше.

Колегія затвердила дві «типові» освітні програми, під які розроблятимуться підручники. Але чи можна було затверджувати ці програми, керуючись нормами Порядку надання навчальній літературі, засобам навчання і навчальному обладнанню грифів та свідоцтв Міністерства освіти і науки України?

Напевно, ні. Бо у переліку документів, як можуть отримати грифи МОН України (п.1.4.), освітні програми відсутні. Іншого документа, який регламентував би процедуру грифування освітніх програм, Міністерство поки не оприлюднило.

Запитання друге.

Як тепер бути з навчальними програмами предметів та інтегрованих курсів, затвердження яких передбачено згаданим «Порядком…»?

Судячи зі змісту Статті 41 Закону України «Про загальну середню освіту», де згадуються такі програми, навчальна програма втратила функції нормативного документа, перетворившись у складову «науково-методичного забезпечення системи загальної середньої освіти», таку ж як інша література для вчителів . Це – правильний підхід, адже навчальна програма визначає стратегію вчителя щодо реалізації Державного стандарту та шкільної освітньої програми. Тому навчальна програма предмета/інтегрованого курсу та розроблені під неї підручник, зошит для учня, методична розробка для вчителя та інші матеріали разом складають навчальний комплекс. Завдання школи обрати такі навчальні комплекси, використання яких дозволить реалізувати затверджену цією школою освітню програму.

Запитання третє.

Чи має Міністерство освіти і науки взагалі визначати та затверджувати якісь «типові освітні програми»?

У ЗУ «Про загальну середню освіту» поняття «типова освітня програма» немає. Сказано тільки, що «освітня програма - це єдиний комплекс освітніх компонентів, спланованих і організованих закладом загальної середньої освіти для досягнення учнями визначених відповідним Державним стандартом загальної середньої освіти результатів навчання». З цього, поданого за Законом України «Про освіту», визначення випливає, що освітня програма – це своєрідна «відповідь» закладу загальної середньої освіти на «виклик» держави, представлений у форматі Державного стандарту загальної середньої освіти. Іншими словами, це – зобов’язання школи перед суспільством і державою, які сформували своє замовлення: держава – у формі Стандартів, а суспільство, місцева громада через своїх представників, які брали безпосередню участь у формуванні освітньої програми ЗЗСО. Поняття «типова освітня програма» з’являється вперше тільки у Державному стандарті початкової освіти (І. Загальна частина, п.3). Тут сказано, що «Державний стандарт реалізується через освітні програми, які формуються закладами освіти, науковими установами та іншими суб’єктами освітньої діяльності на основі типових освітніх програм, які затверджуються центральним органом виконавчої влади в сфері освіти та науки, або на основі цього Державного стандарту». Таке формулювання (або-або) вказує, що типова освітня програма – не обов’язковий, а допоміжний елемент, своєрідний «посередник» між Стандартом та освітньою програмою ЗЗСО, зразок, яким цей заклад може скористатись, бо його якість гарантована МОН України, але може і не скористатись, обравши за основу іншу освітню програму чи написавши власну.

У тексті Державного стандарту, як уже було сказано, немає опису процедур розроблення та схвалення «нетипових» освітніх програм. Цей правовий вакуум необхідно терміново заповнити, тоді у батьків та вчителів не з’являтимуться запитання чи репліки на зразок тих, що з’явилися після згадуваного повідомлення МОН від 23 лютого. Цитую:

1. «Чому за «злочинної влади» міністерством затверджувалися типові навчальні плани для шкіл, які працюють за проектом розвивального навчання, «Ростком», «Інтелектом України», вальдорфских шкіл, а члени демократичного міністерства ліквідують право вибору. А як із нормою «різноманітність освіти», визначеною новим Законом України «Про освіту» (стаття 6)? Абсолютно не хочеться припускати, що Нова українська школа розпочинається з корупційних схем» (із Відкритого листа до пані Лілії Гриневич у Facebook. Голови батьківської ради науково-педагогічного проекту «Інтелект України», заступника голови міжнародної громадської організації «Партнерство в освіті» Євгенії Луценко).

2. «У лютому 2016 року МОН затвердило навчальні плани на 5 – 6 класи за програмою «Інтелект України». ˂…˃ Ви хочете переконати мене, що МОН затвердив «закриті програми»?!!! Про яку оренду та оплату комунальних послуг ви (автор репліки звертається до С. Горбачова – Р.П.) говорите в коментарях, по відношенню до затверджених та рекомендованих до використання МОН програм?» (Дмитро Брега).

3. «Оплачуючи навчальні зошити, батьки знімають фінансовий тягар з бюджету, тим самим допомагають нашій багатостраждальній державі розбудовувати майбутнє уже зараз, навчаючи своїх діток. Звичайно, якби платити було менше, було би легше матеріально батькам. Але... Безкоштовний сир буває лише у мишоловці. Чи не так? Чи не призведе це (відмова схвалити програму «Інтелект України» - Р.П.) до змін якості навчального матеріалу? Почуйте нас будь ласка!» (Оксана Гончар).

4. «Давайте називати речі своїми іменами... Ми потопаємо у корупції. Щодня, дивлячись новини, я посміхаюсь з іронією і чекаю поки нашу законодавчу і виконавчу владу народ винесе на руках (згадаєте мої слова). Відверто скажу, що коли обмеження з боку держави стосуються мене особисто – я можу це проковтнути, але спуску не дам, коли це стосується моєї дитини. В державі і так напружена ситуація, не шукайте собі ворогів в лицях матерів, які своїми силами вивчають своїх дітей» (Аліна Жолобова) .

Останнє, і чи не найбільш важливе запитання.

Які передумови того, що гасло «Нова українська школа» перетворюється у приватний бренд групи авторів типових освітніх програм, керівних працівників Міністерства звинувачують у корупції, а питання освітніх програм для початкової школи під новий Державний стандарт стає предметом маніпуляцій?

Ключова передумова такої ситуації – це не лакуни у нормативній базі і не намагання окремих осіб, пов’язаних зі створенням Стандарту і Програм, «підзаробити» завдяки знанню ексклюзивної інформації та дружнім стосункам з керівниками Міністерства.

Ключова передумова – в існуванні можливості у Міністерства науки та освіти монопольно регулювати ринок навчальної літератури.

Монополія можлива доти, допоки Міністерство зберігатиме за собою дві ключові, взаємопов’язані функції, а саме право грифування та обов’язок розраховуватись за вибрані через репозитарій підручники.

Наприклад, затримавши надання грифів 9 освітнім програмам для 1 -2 класів як мінімум до наступної Колегії (може й надовше – Р.П.), зацікавлені у цьому особи позбавили розробників цих програм можливості узяти участь у конкурсному відборі підручників. Цим вони допомогли поділити виділені державою на підручники для 1 класу кошти виключно між видавництвами, що працюють з авторами типових освітніх програм. Цифри репозитарію, вірогідно, теж можна відкоригувати в інтересах певного видавництва, хоча б за рахунок тих конкурсантів, яким з тієї або іншої причини не вдалося зібрати замовлення на 20 тис. примірників підручника. Підручники, на які сумарне замовлення не сягає такої позначки, не отримують державного фінансування. Зібрані такими видавництвами замовлення розподіляються між видавництвами-переможцями «вручну». Принаймні тим школам, що обрали «непрохідні» підручники, ніхто не пропонує переобирати підручники з-поміж «прохідних».
Щоб посадовцям МОН навіть на думку не спадала ця або інші «схеми» формування державного замовлення, щоб не було більше звинувачень у підігруванні певному видавництву чи авторові, необхідно нарешті передати школі право самій замовляти навчальну літературу (не тільки підручники – Р.П.) у видавництвах та оплачувати замовлене з власного рахунку.

Для цього кожна школа має щороку одержувати від держави як субвенцію кошти на закупівлю навчальної літератури. Треба також зняти абсурдне правило, згідно з яким на державні гроші можуть бути закуплені тільки підручники. Нехай педрада школи за участі батьківського активу і дирекції сама вирішує, яку навчальну літературу школа хоче закупити.

Коли ЗЗСО самі закуповуватимуть навчальні комплекси, не буде сенсу маніпулювати грифами Міністерства, спонукати батьків або вчителів регулярно збирати енні суми на закупівлю зошитів та інших навчальних матеріалів, звинувачувати менеджерів освітніх проектів у превалюванні не педагогічної, а комерційної мотивації і т. ін. Це також посилить відповідальність школи, педагогів за вибір предметних навчальних комплексів та відповідальність видавництв за якість їхньої продукції. Передати школам кошти на закупівлю навчальної літератури можна уже наступного року. Для початку Міністерству треба хоча б вийти з відповідною ініціативою.

Підсумовуючи, варто ще раз наголосити на розглянутих вище проблемах впровадження концепції Нової української школи:


1. Унаслідок необдуманих дій та помилкових рішень виникло протиставлення одних освітніх проектів для початкової школи іншим. Таке протиставлення небезпечне тим, що недоліки так званих «нушівських» освітніх програм, а такі недоліки для нових програм неминучі, будучи зіставленими з результатами навчання за «забороненими» освітніми проектами, дискредитують в очах населення саму концепцію Нової української школи. З’являться масові звинувачення у навмисному знищенні неугодних «нушівцям» добрих освітніх починань, лобіюванні Міністром приватних інтересів та збереженні «корупційних схем» а ля Табачник.


2. Недостатня роз’яснювальна робота, лакуни у нормативному забезпеченні реформи змісту початкової освіти та невдалі вислови і рішення відповідальних управлінців на всіх рівнях системи не дозволяють педагогічним працівникам усвідомити роль і значення шкільної освітньої програми для початкової школи. Школи не готуються до розробки освітньої програми, а вчителі – до стратегічного планування навчання. Якщо реформа змісту освіти буде зведена до вибору між двома близькими за структурою і наповненням освітніми програмами, трансформації змісту початкової освіти не буде. Усе зведеться до запровадження формальних «ранкових зустрічей», використання на уроках кубиків лего, об’єднання дітей у групи і т. п. Без реального вибору змісту навчання, вибору, за який несуть відповідальність педагоги і батьки учнів, вибору між достатньо різними програмами та навчальними планами, що вимагає обдумування і дискусій, школи залишаться такими ж як були – пострадянськими.


3. Станом на сьогодні ситуація з навчальними комплексами складається так само, як і в минулі роки. За допомоги репозитарію школи знову обиратимуть тільки підручники під одну або іншу «типові» програми. Усі інші навчальні матеріали, зокрема й зошити для учнів, доведеться закуповувати батькам. У результаті вибір найчастіше буде формальним, директорам знову «підкажуть», чиї підручники обирати, учителів змусять організувати масову підписку на навчальні матеріали і т. п.. Щоб спонукати свідомо, після обдумування і дискусії на педраді, формувати у школах навчальну базу для учнів та методичну для вчителів, треба передати цим школам кошти на закупівлю навчальної літератури та зняти обмеження на кшталт обов’язку закуповувати тільки підручники. На ринку навчальної літератури кожний ЗЗСО має закуповувати навчальні комплекси, які мають складатися з програми предмета або інтегрованого курсу, підручника або/і зошита, збірника задач, атласу тощо.


Нам потрібна трансформація загальної середньої освіти, зокрема, якісно виписані школами освітні програми. До цієї роботи слід залучати усіх, хто готовий пропонувати сучасні ідеї, ефективні навчальні технології і т. ін. В умовах, що склалися, не можна з меркантильних міркувань або через особисту неприязнь перетворювати потенційних союзників у ворогів. Щоб не сталося з нами того ж, про що у далекому XVIII ст. писав Іван Мазепа: «През незгоду всі пропали, Самі себе звоювали!».

Источник: http://education-ua.org/ua/articles/1149-vprovadzhennya-osvitnikh-program-novoji-ukrajinskoji-shkoli-pristrasti-ta-zagrozi

Ліцензія
Ліцензія ONLINE платформа
Запис на пробне заняття
Сплатити Правила вступу
Статті
Все статьи
М в соціальних мережах
Підписка на новини: